понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Носівка - Остер - Соколівка - Андріївка - Чернігів - Орлівка - Олишівка - Носівка або "День Незалежності 2017"

День Незалежності люди відзначають по-різному: хтось шашликами "на природі", хтось збиранням урожаю картоплі, хтось їде в гості до рідних, а хтось, взагалі, не злазить з улюбленого м'якого дивана... Ми ж маємо, вже семирічну , традицію – ходити цього дня у похід. Точніше велопохід...
Спочатку маршрут "День Незалежності 2017" було розраховано на 4 дні. Але через капризи погоди понад триста кілометрів шляху довелося пройти за 3 дні. Графік подорожі вийшов спартанський: майже весь час або їзда велосипедом, або приготування їжі, або збори в дорогу. Вільний час був або рано-вранці, або пізно ввечері. Навіть фотографувати доводилося, можна сказати, "з сідла". Але про все по порядку...

четвер, 21 вересня 2017 р.

Носівка - Адамівка - Будище - Лемеші - Носівка або "Слідами Розумовських"

Із запізненням більш ніж у три роки публікую нарис про подорож нашого велоклубу історичними місцями: "Слідами Розумовських". З запізненням тому, що писати нариси я почав лише рік тому, а велоподорожей на той час вже назбиралось багато. Тому я час від часу переміщаюся думками в минуле і відтворюю в пам'яті колишні спогади.
Одноденний маршрут "Слідами Розумовських" завдовжки близько 100 кілометрів було пройдено 10 серпня 2014 року. У ході подорожі ми відвідали села, де народилися мати та батько Олексія та Кирила Розумовських - Наталія та Григорій Розуми. Але про все по порядку. Рано-вранці виїхали з Носівки у бік села Іржавець. Стояла спекотна безвітряна погода. Дорога якою їхали не бачила ремонту вже років 15-20, а може й більше, і, схоже, ніхто не збирається вкладати в це гроші і в найближчому майбутньому. Цілу годину добиралися до Іржавця, тільки в центрі села дорога покращала, але лише для того, щоб знову погіршитися на виїзді. Єдине, що відремонтували останнім часом у селі – церква. Далі нас зустрів приємною прохолодою ліс. Невдоволення від розбитої дороги компенсувалося свіжим повітрям літнього соснового лісу.

вівторок, 29 серпня 2017 р.

Носівка - Ніжин - Бахмач - Мовчинів - Митченки - Короп - Вишеньки - Радичів - Криски - Понорниця - Рихли - Оболоння - Короп - Митченки - Бахмач - Ніжин - Носівка або "Подорож до Мезинського національного парку"

Ось, з'явилося трохи вільного часу, і я починаю роботу над розповіддю про подорож до Мезинського національного природного парку. Відразу скажу, шлях видався нелегкий (стовпчик термометра в тіні постійно долав позначку 30 градусів Цельсія, на сонці плавився і провалювався асфальт, та й уночі було більше 20), але всі тяготи похідного життя були успішно подолані. У подорожі взяли участь постійні члени клубу – я та Максим Андрійович, а також наш гість Вакуленко Кирило. Тривалість нашого велопоходу – 4 дні. У зв'язку з жорстокою спекою і палючим сонцем рухатися намагалися в основному рано-вранці, та й невелику частину шляху довелося їхати електричкою. Але про все по порядку...

пʼятниця, 11 серпня 2017 р.

Повість про село Вишеньки

У цьому оповіданні розповім про село Вишеньки, в якому збереглися найцікавіші в культурному та архітектурному плані споруди: палац Румянцева-Задунайського та Успенська церква.
Спочатку про самий населений пункт. Село Вишеньки розташоване в райському куточку Полісся, на мальовничому березі річки Десна за 15 км від районного центру, стародавнього міста Короп. Перша писемна згадка про село датується 1679 роком. Але люди заселяли ці місця ще 15 тисяч років тому, біля Вишеньок виявлено сліди пізньопалеолітичного поселення. Свого часу село належало гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Павлу Полуботку. 1767 року Вишеньки придбав граф Петро Румянцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України. З цього моменту Вишеньки стали місцем будівництва одного з найхимерніших і найнеординарніших палаців тодішньої Російської імперії. І до цього дня село відоме світу саме завдяки витвору Петра Румянцева-Задунайського. Далі розповідь безпосередньо про палац.

середа, 14 червня 2017 р.

Носівка - Ніжин - Крути - Пам'ятне - Носівка або "День Незалежності 2014"

Поки є вільний час вирішив написати про наші давні походи. Сьогодні опишу подорож, що відбулася 24 серпня 2014 року. У День Незалежності було вирішено вирушити до пам'ятника, який безпосередньо пов'язаний із боротьбою народу України за свою свободу. Вибір ліг на Меморіал пам'яті героїв Крут, відкритий у 2006 р. на залізничній станції "Крути" у селі Пам'ятне Борзнянського району.
Вирушили в дорогу з самого ранку, бо вже о 6 годині стовпчик термометра показував +23, і день, незважаючи на закінчення літа, обіцяв бути спекотним. За містом Ніжин зупинилися трохи перепочити, і одразу ж у дорогу, тому що змінився вітер і з'явилися дощові хмари, розглядати місцевість і фотографувати вирішили на зворотному шляху. Минули села Кунашівку, Бакланове, Крути та Пам'ятне приїхали до Меморіалу пам'яті героїв Крут.

четвер, 25 травня 2017 р.

Носівка - Держанівка - Чемер - Вовчок - Носівка або "Перша сотня 2017"

21 травня 2017 року наш велоклуб (у тому ж складі: я і Максим Андрійович) прокинувся від зимової сплячки і вибрався в перший у новому велосезоні туристичний похід під мудрою назвою "Перша сотня 2017". Хоча проїхали трохи більше – аж 120 км. Похід "порадував" сильним зустрічним вітром, дощем та дуже поганими (навіть для України) дорогами. Але не все було так погано. Далі, про все по порядку...
Виїхали близько восьмої ранку, сподівалися на хорошій швидкості пройти відкриту місцевість, поки вітер не зміцнів. Але природа зовсім не хотіла слухатись прогнозу погоди розміщеному на сайті sinoptik.ua, сильний вітер піднявся з самого ранку. Після села Іржавець зупинилися на невеликий вимушений ремонт. Далі наш шлях лежав через ліс, де наш слух радував чудесний весняний спів пташок. Невдовзі нас зустріло село Адамівка. До речі, це мало стати тематичною точкою старту нашої експедиції, чому? У цьому селі десь у 90 роках 17 століття у родині реєстрового козака Дем'яна Демешка (інші джерела кажуть Лемешка) народилася донька Наталія... У найближчому майбутньому – Наталія Дем'янівна Розумовська – мати графа Олексія Розумовського та останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Далі заїхали до села Держанівка, де відвідали дерев'яну Троїцьку церкву збудовану у 1880 році. Далі через поля і село Розівку, де, як свідчить Вікіпедія, 7 мешканців, але реально бачили лише одного собачку, дісталися до села Чемер. Тут ми вперше побачили ноу-хау вітчизняного автодору: залиті бетоном (!) дірки в асфальтовому покритті... Це просто лютий ***... Ну, гаразд, далі про позитивне.

понеділок, 22 травня 2017 р.

Руїни Михайлівської церкви

У цій статті розповім про людське невігластво, розгильдяйство та байдужість. У селі Чемер є напівзруйнована дерев'яна Михайлівська церква. Збудували її у 1888 році. Раніше на її місці стояла інша церква, теж Михайлівська. Ще наприкінці минулого століття вона була в більш-менш задовільному стані і її ще можна було б відновити, але жителі села вирішили поставити собі церкву на новому місці, а стару закинули, при цьому влаштували навколо неї величезне сміттєзвалище. І все це прямо за будівлею сільради. Зараз похмурі руїни Михайлівського храму приховані в густих непролазних хащах. Залишки даху прикривають лише притвор храму. Стіни, що залишилися беззахисними перед атмосферними опадами, почорніли та майже повністю прогнили. Хоча ще можна розгледіти окремі розписи на стінах і прочитати імена їх авторів: це зображення Архангела Михайла написане "Радістю Данила Шиша" та Архангела Гавриїла - "Радістю Димитрія Дорошенка". Також над вікнами місцями залишилися різьблені лиштви... Але ж замість почорнілого напівзруйнованого храму-примари, Михайлівська церква могла б стати безцінною пам'яткою історії, оскільки побудована на місці більш ранньої дерев'яної, теж Михайлівської церкви, в якій, ще будучи пастухом, співав Олексій Розум - майбутній граф, фельдмаршал і фаворит імператриці Єлизавети Петрівни. Адже якби на Різдво 1731 року полковник Федір Вишневський не зайшов у ту церкву, не почув би прекрасний голос Олексія, що втік від батька-п'яниці, в сусіднє село і став співчим у церковному хорі, не було б захоплюючої казки "Про простого пастуха і прекрасну принцесу"... На жаль, нікого ні в Козелецькому районі, ні на Чернігівщині не турбує доля старовинної дерев'яної церкви, що руйнується в глибокому запустінні...

четвер, 18 травня 2017 р.

Носівка - Бобровиця - Макарівка - Мостище - Марківці - Заворичі - Бобровиця - Носівка або "Маршрут-ласо"

2 жовтня 2016 року останні теплі дні якимось чудом співпали з вихідними. Як їх краще провести? Звісно ж на велосипеді! І ми вирішили накинути "ласо" (дивіться схему маршруту) на Київську область, загальна дистанція перевалила за 120 кілометрів, що непогано для коротких осінніх днів.
Про сам похід: вибралися в дорогу після 9 ранку, бо восени вранці дуже холодно, а возити зайвий одяг ліньки, дув сильний зустрічний вітер, особливо це відчувалося на відкритих ділянках, проїхавши 15 км, я вже почав сумніватися в адекватності виборі дистанції походу... Але незабаром відкрилося "друге дихання" і все налагодилося. До села Макарівка доїхали майже без зупинок. Тут помилувалися ставком на річці Бистриця та унікальною в історичному плані церквою великомучениці Параскеви. Цей храм заслуговує на окрему статтю, тому читайте про нього тут. Незабаром дісталися Рудьківки, тут крім красивого великого ставка, є кафе "Стара Фортеця" у формі стародавнього замку з вежею. Далі проїхавши через червоно-жовто-іноді-зелений осінній ліс, в'їхали на територію села Сухиня. У селі закінчилася асфальтована дорога, і до села Мостище (до декомунізації Петрівське) добиралися сипкою піщаною польовою дорогою проти сильного вітру. Тут відвідали місцеву пам'ятку – Михайлівську церкву. Розповім трохи про цю архітектурну пам'ятку...

субота, 13 травня 2017 р.

Унікальна церква села Макарівка

В селі Макарівка, яке розташувалося на берегах річки Бистриця на території Бобровицького району Чернігівської області, збереглася унікальна дерев'яна церква великомучениці Параскеви. Унікальність цього храму полягає в часі споруди: це одна з небагатьох культових споруд, споруджених у період антирелігійної кампанії більшовицької влади на території Радянської України у 20 роках минулого століття.
Після приходу більшовиків до влади у 1917 році релігійна політика була послідовно спрямована на викорінення релігії як несумісної з марксистською ідеологією. Декретом «Про землю» 1917 року були націоналізовані монастирські та церковні землі. У 1921 - 1922 роках внаслідок неврожаю, посиленого тяжкою шкодою, понесеною через Громадянську війну, а також продовольчої політики більшовиків у роки військового комунізму в радянській більшовицькій імперії вибухнув голод. І хоча Церквою було зроблено низку кроків по пом'якшенню наслідків неврожаю (наприклад у липні 1921 року патріарх Тихон спільно з письменником Максимом Горьким звернулися до американського народу з проханням допомогти нужденним) під приводом "боротьби з голодом" більшовики розгорнули широкомасштабну кампанію з вилучення церковних цінностей. Пізніше комуністичний диктатор Йосип Сталін відверто захоплювався вмілим зіштовхуванням Церкви та голодуючих.

пʼятниця, 28 квітня 2017 р.

Носівка - Бобровиця - Нова Басань - Новий Биків - Макіївка - Носівка або "Велике кільце"

11 вересня 2016 року відбулася найдовша одноденна подорож у поточному році, за день було пройдено близько 135 кілометрів за кільцевим маршрутом Носівка - Бобровиця - Нова Басань - Новий Биків - Макіївка - Носівка, основна мета - оглянути пам'ятки Нового Бикова.
З Носівки виїхали приблизно о 8-й ранку, сонце яскраво сяяло і було спекотно. Приємною свіжістю підбадьорив ліс перед Кобижчою - найбільшим селом України, тут аж 3 залізничні зупинки. Проїхали через Бобровицю, де сфотографували пам'ятник кобзареві Остапу Вересаю. У селі Озеряни оглянули Обеліск Слави, пам'ятник Невідомому Солдатові на Братських могилах та затишну сільську Свято-Миколаївську церкву. Проїхали село Майнівка, про нього буде окрема історія.

четвер, 27 квітня 2017 р.

Носівка - Шатура - Данине - Лосинівка - Носівка або "...шо, знову Лосинівка? Таки да..."

Моя чергова невеличка розповідь... Цього разу про те, як ми "трохи" збилися з дороги... До речі, на останньому засіданні активу нашого велоклубу було прийнято рішення публікувати карти маршруту подорожі для популяризації велотуризму.
Спочатку похід планувався, як невелика "кільцева" подорож з елементами "offroad'а", ми збиралися із села Данина зробити марш-кидок по жорсткому бездоріжжю до Червоних Партизан, але десь щось пішло не так :) Далі, як все це відбувалося...

понеділок, 10 квітня 2017 р.

Носівка - Платонівка - Горбачі - Наумівка - Підгайне - Носівка или "Барви осені 2017"

Закінчилося літо, а в нас ще не було цього року жодного походу бездоріжжям... Це треба якось виправляти... І ось 4 вересня 2017 року я і Максим Андрійович вирішили організувати заїзд на 60 км рідним бездоріжжям - благо чого, а відсутності доріг у нас достатньо :) З собою взяли тільки запас води, фотоапарат і головне - ремкомплект :) Поїхали... Відразу виїхали на ґрунт, польовими дорогами дісталися району залізничного вокзалу, засмутила велика кількість розбитого скла, не дорога, а сміттєзвалище завдовжки 4 км. Далі Платонівка (раніше Кирівка), Зелене, Горбачі, Осокорівка, Наумівка, зупинка у лісі, і далі через хащі на Підгайне. Звідти на Носівку. Насамкінець зауважу, на щастя ремкомплект не знадобився :)

Носівка - Рівчак-Степанівка - Лосинівка - Талалаївка - Ніжин - Носівка або "Мала кільцева"

Раніше ми завжди поверталися на "базу" тією ж дорогою, що й їхали вперед, тобто друга половина подорожі була менш цікавою, ніж перша... З цим треба боротися :) І наш похідний актив в особі мене та Максима Андрійовича вирішив: по можливості повертатися додому іншою дорогою. І ось 21.08.2016 ми здійснили саме таку, "кільцеву" подорож... Вже знайомою дорогою дісталися села Рівчак-Степанівка, до речі, від Калинівки та до кордону з Ніжинським районом дорога була європейської якості, ніякого "ямкового" ремонту, все дорожнє полотно нове. У Рівчак-Степанівці відвідали доглянутий парк, посеред якого знаходиться гарний ставок. Трохи цікавої інформації про цю пам'ятку садово-паркового мистецтва.

вівторок, 4 квітня 2017 р.

Носівка - Макіївка - Носівка або "Випробування спекою"

Короткий нарис про невеличку подорож на південь Носівського району. 6 серпня 2016 року було дуже спекотно, жодної хмаринки на небі, асфальт плавився під колесами, але це не завадило нам здійснити поїздку до села Макіївка. Води було випито багато, майже море. Поїздка, незважаючи на спеку, вдалася. Але, що може зіпсувати відмінну покатушку, це дороги, точніше їх відсутність... Далі невеликий фотозвіт.

понеділок, 6 лютого 2017 р.

Храми близнюки

Я подумав, що може варто не тільки писати нариси про подорожі, а й проводити (і тут же публікувати) невеликі дослідження архітектурних, археологічних та інших пам'яток, що зустрічаються нам у дорозі...
Ну, ось і перше моє дослідження: "Храми близнюки"... Проїжджаючи через село Новий Биків, зупинився біля однієї з місцевих визначних пам'яток - Успенської церкви, сфотографував зовні, зайшов у середину і одразу відчув, як мій мозок почав барабанити: "Десь все це я вже бачив", хоча в цьому храмі я був уперше. Відразу згадав, що десь я вже бачив такі круглі віконця на барабані та схожий купол, але іншого кольору. За кілька хвилин "десь" перетворилося на ясні контури Воскресенської церкви, розташованої в місті Батурин. Я зрозумів, де раніше бачив ці витончені портики з чотирма колонами тосканського ордера та трикутними фронтонами, які прикрашали входи в храм, цю двоярусну дзвіницю з'єднану довгим притвором із храмом, ці круглі віконця на барабані. Дві культові споруди: Успенська церква в Новому Бикові та Воскресенська (будувалася, як усипальниця Кирила Розумовського) у Батурині були побудовані за одним проектом. Дуже шкода, але імені автора проекту історія не зберегла. Далі викладаю знайдені у різних джерела та згруповані історичні відомості та архітектурні деталі (і як зазвичай свої фотороботи).

понеділок, 30 січня 2017 р.

Носівка - Пилятин - Носівка або "Мисливці за піщаними дияволами"

Перша велоподорож 2016 року спочатку планувалася як невелика велопрогулянка, але через деякі події запам'яталася надовго.
Після закінчення весняно-городніх робіт та невеликого відпочинку 1 травня, настав час подорожей. Вибралися 2 травня, основна мета: подивитися на краси щойно засіяних полів, подихати свіжим лісовим повітрям. Без пригод минули Андріївку, Козари, трошки відпочили біля річки Остер. За селом Козари повернули з дороги перекусити, сіли під гарними березками. День був теплий, Сонце зігрівало ще невкриті зеленим килимом поля. По нещодавно засіяному ґрунті то тут, то там пробігали невеликі пилові вихори. Незабаром, серед дрібних вихорів, утворився величезних розмірів пиловий диявол (що вдалося зафіксувати на фото) діаметром 20-30 метрів та висотою 120-150 метрів, який проіснував понад 20 хвилин. Воістину чудове видовище. Дорогою до Пилятина нам перетнув дорогу набагато менший, але досить потужний пиловий диявол діаметром 2-3 метри і висотою десь 10-15 метрів. Так як помітили його пізно (та й самим захотілося дізнатися, що буде якщо в нього в'їхати на велосипеді), поділюся враженнями: пил забив очі незважаючи на одягнені велоокуляри, рух повітря (попри те, що навколо стояв майже повний штиль) досягав десь 10-15 м/с, довелося пригнутися і дуже міцно тримати кермо, тому що вийшов дуже сильний бічний удар. Але все ж таки ми вистояли, пильний вихор, хоч і втратив половину сили, теж встояв і, перебігши через асфальт, побіг, набираючи сили, далі по полю. Розвернувши байки за селом Пилятин, поїхали назад. Заїхали в сосновий бір, подихали свіжим весняним повітрям, поспостерігали за жителями лісу. Потім без особливих пригод доїхали до дому.

вівторок, 10 січня 2017 р.

Носівка - Плиски - Митченки - Батурин - Осіч - Обмачево - Митченки - Бахмач - Носівка або "Похід за Сейм"

На початку липня ми набрали необхідну фізичну форму для здійснення далеких походів. І 6 липня вибралися у велопохід під кодовою назвою "Похід за Сейм", оскільки наприкінці маршруту передбачалася переправа на лівий берег річки Сейм і назад. Учасники велопоходу: я та Максим Андрійович. Похід пройшов просто на відмінно, правда, 7 липня був дощ, але це не зіпсувало настрою, оскільки цей день був виділений для відпочинку.
Ну ось, перший день нашої подорожі... Першу сотню кілометрів походу розміняли на одному подиху, дорогою нас зацікавили: курган Зелена Могила (розглядали в бінокль), озеро та церкву в Плисках, імітація фортеці та млина у Пісках; Пам'ятки Бахмача залишили на потім, тому що польова дорога на Митченки не зовсім збігалася з картою і вже збиралася гроза, а попереду було ще 20-25 километрів повної невідомості. Все ж таки, дорогу знайшли успішно, і з першим гуркотом грому ми були вже в селі.