Мої подорожі: Носівка - Бобровиця - Макарівка - Мостище - Марківці - Заворичі - Бобровиця

2 жовтня 2016 року останні теплі дні якимось чудом співпали з вихідними. Як їх краще провести? Звісно ж на велосипеді! І ми вирішили накинути "ласо" (дивіться схему маршруту) на Київську область, загальна дистанція перевалила за 120 кілометрів, що непогано для коротких осінніх днів.

Про сам похід: вибралися в дорогу після 9 ранку, бо восени вранці дуже холодно, а возити зайвий одяг ліньки, дув сильний зустрічний вітер, особливо це відчувалося на відкритих ділянках, проїхавши 15 км, я вже почав сумніватися в адекватності виборі дистанції походу... Але незабаром відкрилося "друге дихання" і все налагодилося. До села Макарівка доїхали майже без зупинок. Тут помилувалися ставком на річці Бистриця та унікальною в історичному плані церквою великомучениці Параскеви. Цей храм заслуговує на окрему статтю, тому читайте про нього тут. Незабаром дісталися Рудьківки, тут крім красивого великого ставка, є кафе "Стара Фортеця" у формі стародавнього замку з вежею. Далі проїхавши через червоно-жовто-іноді-зелений осінній ліс, в'їхали на територію села Сухиня. У селі закінчилася асфальтована дорога, і до села Мостище (до декомунізації Петрівське) добиралися сипкою піщаною польовою дорогою проти сильного вітру. Тут відвідали місцеву пам'ятку – Михайлівську церкву. Розповім трохи про цю архітектурну пам'ятку...

Одні джерела повідомляють, що будівництво великої церкви на честь Архістратига Михайла в селі розпочали у 1776 році (а може й у 1782) і завершили лише у 1790 році. За іншими даними, храм збудувала Катерина Юхимівна Дараган у 1822 році. Церква цегляна, хрестоподібна в плані, з напівкруглою апсидою та кутовими камерами, які за висотою дорівнюють основному об'єму, завдяки чому церква виглядає кубічною, з невеликими ризалітами в центрі кожного фасаду. Кожен ризаліт оброблений монументальним, ускладненої форми портиком із фронтоном на чотирьох парних невисоких колонах доричного ордера. Фронтони прикрашені ліпниною. До західного порталу ведуть широкі сходи. Церква однобанна, завершена куполом на циліндричному барабані. Стіни біля кутів рустовані, декоровані нішами різної конфігурації. Віконні отвори обрамлені гладкими наличниками. У вікнах збереглися металеві ґрати. Провідну роль в інтер'єрі відведено підкупольному простору. Храм жодного разу не перебудовувався та зберігся у початковому стані. Особливості храмового комплексу додають уцілілі дзвіниця та стіни. Дзвіниця - двоярусна, ровесниця церкви. Церква оточена високою кам'яною огорожею з однією кутовою вежею. Колись їх було чотири, але решта не збереглася. Про саме село: воно належало родині відомого дворянського роду Дараганів. У 1753 році Юхим Дараган купив Мостище разом із селами Семиполки, Рудня, Святе за 9 тис. рублів. У 1762 році у спадок село перейшло його синові Григорію або дочці Софії. У цей час воно згоріло вщент (крім двох вітряків) з вини безвідповідальної "московської драгунії", яка була на посту на Козельщині. Ймовірно, саме ці події лягли в основу частини сюжету російськомовної повісті Тараса Шевченка "Княгиня", який відвідував село у 1846 році. Від Софії Хованської село перейшло у спадок її сестрі Катерині. Північно-західна частина Мостища розташувалася на мальовничому березі річки Трубіж. У лісі на південь від села росте старовинний дуб "Маврійський", під яким за народними переказами зупинявся і писав вірші Т. Г. Шевченко. Щоб його охопити, потрібно 5 людей.

Далі ми повернулися на територію Бобровицького району та в'їхали до села Марківці. 1767 року це село купив Київський полковий писар Семен Степанович Катеринич. 1846 року в маєток до поміщиків Катериничів приїжджав Тарас Шевченко, де він намалював 8 їхніх портретів. Біля школи, збудованої на фундаменті будинку Катериничів, збереглася ялина, біля якої любив відпочивати Тарас Шевченко. У селі дві Успенські церкви: УПЦ МП та УПЦ КП. Біля храму УПЦ КП цікава дзвіниця у вигляді телеграфного стовпа з дзвонами. На південний захід від села збудовано два дачні селища, через них ми продовжили наш тяжкий шлях на Заворичі.

Тяжкий, тому що він проходив піщаною дорогою, колеса постійно по спиці заривалися в зибучий пісок. Було відчуття, що скоро з'являться справжні дюни та каравани. Також намагався засліпити та вибити з сідла сильний зустрічний вітер. Іноді ми з велосипедами мінялися місцями. У Заворичах відвідали дерев'яну Свято-Георгіївську церкву, збудовану у 1878 році. Це однокупольний дерев'яний храм типового проекту. Тут теж цікава історія... Церкву збудували на одному церковному дворі з храмом на честь Св. Вмц. Варвари. У 1935 році церкву Св. Вмц. Варвари було розібрано. У цей час храм на честь Св. Георгія було закрито для богослужіння. У церковному приміщенні тривалий час було зерносховище. Після Великої Вітчизняної війни храм уже не використовували для зберігання зерна, але богослужіння в ньому не відбувалися. Церква знову відкрилася для богослужіння у 1968 році. Саме в цей період відбулося відділення лівого бокового нефа і влаштування в ньому приділила на честь Св. Вмц. Варвари. Було встановлено різні іконостаси. До наших днів збереглися лише два оригінальні розписи храму: Богородиці і порятунок апостола Петра, що тоне.

Подорожуючи ми і не помітили як швидко летить час, а в жовтні після сьомої вечора вже зовсім темно... Їхати назад довелося дуже швидко, але все ж таки зупинилися біля стародавнього, скіфських часів, кургану "Балачиха" з однойменним геодезичним знаком та в Бобровиці, щоб зробити пару-трійку фотографій... Після села Кобижча стало зовсім темно, і останні 18 кілометрів довелося їхати сподіваючись на добрий зір, швидку реакцію та заряд ліхтарів. Ну, і як завжди, фотопідбірка...