четвер, 25 травня 2017 р.

Носівка - Держанівка - Чемер - Вовчок - Носівка або "Перша сотня 2017"

21 травня 2017 року наш велоклуб (у тому ж складі: я і Максим Андрійович) прокинувся від зимової сплячки і вибрався в перший у новому велосезоні туристичний похід під мудрою назвою "Перша сотня 2017". Хоча проїхали трохи більше – аж 120 км. Похід "порадував" сильним зустрічним вітром, дощем та дуже поганими (навіть для України) дорогами. Але не все було так погано. Далі, про все по порядку...
Виїхали близько восьмої ранку, сподівалися на хорошій швидкості пройти відкриту місцевість, поки вітер не зміцнів. Але природа зовсім не хотіла слухатись прогнозу погоди розміщеному на сайті sinoptik.ua, сильний вітер піднявся з самого ранку. Після села Іржавець зупинилися на невеликий вимушений ремонт. Далі наш шлях лежав через ліс, де наш слух радував чудесний весняний спів пташок. Невдовзі нас зустріло село Адамівка. До речі, це мало стати тематичною точкою старту нашої експедиції, чому? У цьому селі десь у 90 роках 17 століття у родині реєстрового козака Дем'яна Демешка (інші джерела кажуть Лемешка) народилася донька Наталія... У найближчому майбутньому – Наталія Дем'янівна Розумовська – мати графа Олексія Розумовського та останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Далі заїхали до села Держанівка, де відвідали дерев'яну Троїцьку церкву збудовану у 1880 році. Далі через поля і село Розівку, де, як свідчить Вікіпедія, 7 мешканців, але реально бачили лише одного собачку, дісталися до села Чемер. Тут ми вперше побачили ноу-хау вітчизняного автодору: залиті бетоном (!) дірки в асфальтовому покритті... Це просто лютий ***... Ну, гаразд, далі про позитивне.
У селі Чемер збереглася досить цікава архітектурна пам'ятка – дерев'яний будинок поміщиків Пашковських. Ці заможні дворяни були власниками Чемерського спиртового заводу. Це підприємство існує у селі і зараз. Навколо будинку збереглися рештки парку. Садибний будинок було збудовано у другій половині XIX століття. За радянських часів у ньому містився сільський клуб. Кажуть, що саме у Чемері, на спиртовому заводі, вперше запустили у масове виробництво горілку чемергас – специфічний напій, до якого додавалася чемериця. Ця отруйна рослина в невеликих кількостях є лікувальною, а також має легкий наркотичний ефект. Горілка настояна на чемериці має значно більший "дурманний" ефект. У Росії її часто називали – косорилівка. Також у Чемері є напівзруйнована дерев'яна Михайлівська церква. Про неї окрема історія, читайте тут. А коротко... Збудували церкву 1888 року. Раніше на її місці стояла інша церква, теж Михайлівська. У ній співав у церковному хорі Олексій Розум, тут співака помітив полковник Федір Вишневський і забрав у хор у Санкт-Петербург. Ще в Чемері 1938 року народився видатний радянський актор Олексій Петренко.
Далі завітали до аеродрому Чернігівського АСК "Прогрес", подивилися на стрибки парашутистів. Наступний пункт нашої подорожі – село Підлісне, неподалік від нього розміщений однойменний гідрологічний заказник, можливо через близькість боліт, мошок було просто жах, навіть спрей не допомагав. Далі дісталися кінцевої точки нашого походу - села Вовчок. Перші відомості про нього датуються 1746 роком. Назва села походить від назви річки Вовчок. В 1808 році тут, в центрі села, збудували церкву, яка збереглася до нашого часу.
Кам'яна церква Різдва Богородиці є дуже оригінальною та красивою спорудою. Ця однокупольна, хрестоподібна у плані споруда, з восьмигранним світловим барабаном покритим напівциркульним куполом має всі ознаки класицизму, але все ж таки вона не схожа на більшість церков, не лише Чернігівщини, а й усієї України. Виділяє храм кругла велична дзвіниця, покрита напівциркульним куполом, дуже схожим на основний. Ця дзвіниця більше схожа на фортечну вежу, ніж на будівлю, призначену для культових потреб. Ще в селі Вовчок збереглася дореволюційна будівля школи. Її звели на початку 20 століття.
Закінчивши фотозйомку, ми вирушили назад. Мошкари налетіло стільки, що не можна було зупинитись і спокійно попити води, не те що відпочити. Злізти з велосипедів і трохи перевести подих змогли лише перед Чемером. Далі 5 км швидкісної їзди трасою Київ - Москва. Згодом повернули на польову дорогу до Держанівки. На цій дорозі віч-на-віч (або морда до морди) зустрілися з гарною жвавою лисицею. На підході до Адамівки нас зустріли перші гуркіти грому, ми зрозуміли – дощу не уникнути. Було ухвалено рішення - додому їхати через село Козари, воно хоч і далі, але набагато краща дорога. Там же, на автобусній зупинці перечекали зливу, до речі тепер зі стовідсотковою ймовірністю (вже п'ять із п'яти!) можна сказати: коли їдемо у бік Держанівки - обов'язково піде дощ, навіть якщо його й немає у прогнозі погоди :)

Маршрут подорожі.

Іржавець.

Ведмедівка. Успенська церква.

Держанівка. Троїцька церква.

Невеликі перешкоди.

Чемер. Меморіал загиблим
під час Другої світової війни.

Чемер. Руїни Михайлівської церкви.

Чемер. Руїни Михайлівської церкви.

Чемер. Руїни Михайлівської церкви.

Чемер. Дерев'яний палац Пашковських.

Чемер. Дерев'яний палац Пашковських.

Чемер. Парк садиби Пашковських.

Чемер. Спиртзавод.

Аеродром АСК "Прогрес".

Аеродром АСК "Прогрес".
Літак з парашутистами.

Аеродром АСК "Прогрес". Парашутисти.

Підлісне. Обеліск Слави.

Підлісне. Троїцька церква.

Вовчок. Церква Різдва Богородиці.

Вовчок. Церква Різдва Богородиці.

Вовчок. Школа (поч. ХХ віку).

Весняні поля.

Небо після дощу.

Після дощу.

2 коментарі: