вівторок, 29 серпня 2017 р.

Носівка - Ніжин - Бахмач - Мовчинів - Митченки - Короп - Вишеньки - Радичів - Криски - Понорниця - Рихли - Оболоння - Короп - Митченки - Бахмач - Ніжин - Носівка або "Подорож до Мезинського національного парку"

Ось, з'явилося трохи вільного часу, і я починаю роботу над розповіддю про подорож до Мезинського національного природного парку. Відразу скажу, шлях видався нелегкий (стовпчик термометра в тіні постійно долав позначку 30 градусів Цельсія, на сонці плавився і провалювався асфальт, та й уночі було більше 20), але всі тяготи похідного життя були успішно подолані. У подорожі взяли участь постійні члени клубу – я та Максим Андрійович, а також наш гість Вакуленко Кирило. Тривалість нашого велопоходу – 4 дні. У зв'язку з жорстокою спекою і палючим сонцем рухатися намагалися в основному рано-вранці, та й невелику частину шляху довелося їхати електричкою. Але про все по порядку...
З Носівки виїхали 4 серпня, дуже рано - о 3 годині ночі, тому що передбачалося встигнути до Ніжина на першу електричку у бік Конотопа. Цілу годину їхали в темряві, висвітлюючи вибоїстий шлях потужними ліхтарями. На під'їзді до села Кропивне почало світати. Успішно діставшись міста Ніжина, перебралися мостом до залізничного вокзалу, придбали квитки і з першими променями вранішнього сонця рушили в дорогу. Висадку з вагона електропоїзда здійснили на станції "Бахмач-Київський", налаштували байки та продовжили нашу велоподорож. По дорозі оглянули відносно нову Спасо-Преображенську церкву, будівлю рідного Ощадбанку та пам'ятник воїнам-залізничникам, який встановлено біля станції "Бахмач-Пасажирський" (паровоз Ем736-17 поставлений на вічну стоянку на згадку про бойові та трудові подвиги залізничників, став символом Бахмача). Далі ми вирушили у бік стародавнього козацького хутора, а зараз села Мовчинів, де збереглася дерев'яна церква Феодосія Печерського. Спочатку церкву збудували в селі Поліське (до 1917 – Ксендзівка, до 2016 – Пролетарське) Коропського району у 1896 році, а пізніше перенесли до Мовчинова. Храм - хрестоподібний у плані, однокупольний, з восьмигранним світловим барабаном, прикрашений різьбленням. Колись була дзвіниця, але її знесли за радянської влади. Оглянувши та сфотографувавши церкву, продовжили шлях по полях Бахмацького району до села Митченки, де планувалося відпочити та переночувати (і найголовніше скупатися у річці Сейм).
З вечора поповнивши припаси і зробивши технічний огляд велосипедів (що виявилося якраз до речі), рівно о шостій годині ранку ми продовжили наш шлях. На одному подиху проїхали місто Батурин, села Матіївку, Лопатин, Пусту Греблю, але незабаром довелося сповільнитись: і до цього погана дорога перейшла у бездоріжжя. У зв'язку з низькою швидкістю пересування і сонцем, що палить з самого ранку, було прийнято рішення не заїжджати в село Атюша (виправимо наступного року). Минули село Накот, дорога почала трохи покращуватися, також трохи покращився і настрій, тому що виляти між ямами і купами гравію на швидкості 10-15 км/год вже набридло. Незабаром на обрії з'явилися будиночки села Рождественське. У цьому селі збереглася кам'яна церква Різдва Богородиці – маловідомий зразок кам'яної монументальної архітектури Чернігівщини кінця XVIII століття. Побудована вона у 1796 році на кошти отамана генеральної артилерії з міста Короп Петра Юркевича спочатку в тетраконховому стилі, незабаром храм був добудований з усіх боків і став хрестоподібним у плані. Говорять, що зовнішні стіни храму були покриті пишним декором, але за радянських часів він зник. У 1857 році неподалік церкви побудували дзвіницю висотою 45 метрів. Вона також збереглася, хоч сильно постраждала під час Другої світової війни. Тоді вона використовувалася як пункт коригування вогню і нацистами, і червоною армією. Трохи перепочивши, ми поїхали далі. Незабаром почалися проблеми з шиною на передньому колесі, через загрозу розриву довелося знизити тиск нижче 2 бар, їхати стало помітно важче. Незабаром нас зустріло багате на архітектурні пам'ятки селище міського типу Короп. На огляд культурної спадщини було витрачено близько 2 годин. Першою оглянули Іллінську церкву – незвичайний храм оборонного типу, аналогів якому немає на Лівобережжі України. За однією версією, основу храму становить вежа, що входила в систему міських укріплень у XV-XVI століттях. Інші дослідники датують споруду другою половиною XVII століття, коли гетьман Дем'ян Многогрішний створив у Коропі гетьманську сотню та артилерійський двір. Церква-фортеця має міцні стіни до 2 м завтовшки, вузькі вікна-бійниці, та систему складних ходів. Вона виконувала одночасно три функції: релігійну, військову та громадянську. На першому поверсі зберігали харчі та боєприпаси, на другому проводилися богослужіння, а третій був бойовим. У XVIII ст. церкву-фортецю реконструювали та освятили на честь Пророка Іллі. За традицією під час великих свят стріляли встановлені на храмі козацькі гармати. Іллінська церква дуже постраждала під час радянської влади. Наразі храм передано у розпорядження православної громади УПЦ КП, проте реставрацію заморожено. Навпроти Іллінської церкви-фортеці розташована ще одна пам'ятка архітектури - Вознесенська церква, побудована в 1764 році за кошти того ж отамана генеральної артилерії Петра Юркевича. Храм - баштоподібний, тетраконхового типу, має восьмигранний світловий барабан, що несе купол з глухим ліхтарем. Її автором вважається місцевий архітектор Максим Мосцепанов. В інтер'єрі присутній настінний олійний живопис кінця XVIII століття. Збереглися старовинні ікони Спасителя і Богоматері, а також дуже рідкісний пам'ятник народного живопису XVIII століття – ікона рибальського цеху «Явлення ікони Богоматері рибалкам». На центральній площі розташована церква святої Феодосії. Її збудували в 1886 році в типовому єпархіальному стилі, з одним куполом і прибудованою дзвіницею. Кажуть, що будівництво церкви було знаком покаяння за гріх царевбивства. Адже одну з ключових ролей у замаху на царя Олександра ІІ грав уродженець Коропа – Микола Кібальчич. За радянських часів церкву закрили, а у приміщенні храму розмістили кінотеатр. У 1993 році зусиллями місцевого краєзнавця Василя Куриленка було створено Коропський регіональний історико-археологічний музей, що зайняв місце кінотеатру. У музеї зберігається близько 8 тисяч експонатів. Значну цінність становлять археологічна, геологічна та етнографічна колекції. В експозиції можна побачити унікальні знахідки з Мезинської та Бужанської палеолітичних стоянок. Досить детально відтворено в діорамі Радичівське городище часів Київської Русі. Поруч із міською радою стоїть Успенська церква. Цей храм звели в 1894 році коштом городян міста братів Євдокима і Макара Стовпових, згідно з заповітом отця Антипа Стовпова. Звичайний, без особливих зовнішніх прикрас, хрестоподібний у плані з одним куполом. За радянських часів у храмі був склад. Богослужіння відновили у 1997 році. Поряд з Успенською церквою знаходиться Алея Слави, на якій розташовані пам'ятники загиблим при ліквідації аварії на ЧАЕС, воїнам-інтернаціоналістам, захисникам Коропа від нацистської армії, Героям АТО та Небесній Сотні. А ще збереглася синагога, збудована у XIX столітті. Як і в багатьох українських містах, на той час у Коропі близько половини населення складали євреї. Зараз їх тут майже немає, тому юдейська культова будівля стоїть із забитими дверима та вікнами. У Коропі є музей-садиба винахідника ракетного літального апарату, народовольця, який брав участь у вдалому замаху на імператора Олександра II Миколи Кібальчича. Він був уродженцем Коропа, вихідцем із сім'ї священика. Всі історичні та архітектурні пам'ятки Коропа розташовані недалеко один від одного, що значно заощадило час при їх відвідуванні. Далі наш шлях продовжився через село Вільне та мосту через річку Десна у напрямку сіл із милозвучними назвами: Черешеньки та Вишеньки. Ці села у 1767 році придбав граф Петро Румянцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України. Тут він розпочав грандіозне будівництво свого неповторного палацу, детальніше про це у статті "Повість про село Вишеньки ". Оглянувши палац-садибу Румянцева-Задунайського та Успенську церкву, ми вирушили вздовж річки Десна до села Радичів. Ґрунтова дорога проходила через високі пагорби, оголюючи вимиті з піску потоками дощової води коріння дерев – просто ідеальна траса для даунхілла. У поєднанні з грозою і пошкодженою покришкою це була гримуча суміш! Дощова хмара наздогнала нас на в'їзді до села Розльоти, довелося на півгодини зупинитись, перечекати непогоду. У селі оглянули руїни Казанської церкви. Залишки культової споруди простоять ще десятки років, але все ж таки краще якнайшвидше зробити капітальний ремонт і повернути храму колишню красу. На виїзді з села на нас чекав сюрприз - крутий підйом на стометровий пагорб, який подолали пішим ходом, щоб заощадити сили. Через 4 км шляху почався не менш екстремальний спуск, за допомогою гальм утримували швидкість у межах 45-50 км/год! Без особливих зусиль знайшли гостьовий будинок Мезинського НВП і оселилися в затишній кімнаті з балконом. Відпочили, приготували поїсти та пішли споглядати красу природного парку.
Наступний день подорожі почався зливою, хоча синоптики ні про що схоже не попереджали, і виїзд затримався на цілу годину. Села Іваньків і Криски їхали під дощем, у Понорниці він припинився, і на під'їзді до села Рихлі вже сяяло сонце. Відвідали Свято-Миколаївський Пустельно-Рихлівський монастир. Це місце з приголомшливою енергетикою. Наприкінці XVI ст. тут стояла дерев'яна церква. Згодом з'явилася чудотворна ікона Святителя Миколая. За місцевим переказом одному з місцевих жителів, пасічнику, з'явилася на клені ікона Святителя Миколая. Він забрав її додому, проте на ранок ікона знову з'явилася на тому ж дереві. Так повторювалося кілька разів, перш ніж чоловік зрозумів, що у такий спосіб Святитель вказує закласти на цьому місці каплицю. Спочатку ченці, які приходили сюди з різних монастирів, жили у печерах. Згодом було зведено житлові приміщення, трапезна та церква. У 1666 р. стараннями архієпископа Лазаря Барановича та братів Многогрішних – Василя та Дем'яна, монастир твердо став на ноги. В 1754 він був знищений пожежею, але швидко відбудований. У 1757 році було збудовано невелику Миколаївську церкву, а в 1760 році завершено п'ятибанний Миколаївський собор. У 1767 році коштом гетьмана Самойловича зведена дзвіниця з надбрамною церквою Іоанна Предтечі. Також діяв печерний комплекс, який частково зберігся до наших днів. У 1749 році охтирський полковник Ф. Качановський подарував обителі унікальний ковчег-охоронець, який до 1922 перебував на головному престолі Рихлівського монастиря, а потім був переданий Чернігівському державному музею. До кінця радянського періоду від монастирського комплексу залишилися лише руїни вітальні, келій та монастирських стін. Від'їхавши від обителі, піднялися на пагорб – найвищу точку у нашій подорожі – 212 метрів над рівнем моря. Наступна наша зупинка – село Оболоння. Тут ми завітали до церкви Різдва Богородиці. Закінчення будівництва храму датується 1801 роком. Культова споруда зводилася з ініціативи і коштом місцевого поміщика Прохора Івановича Забіли. Кам'яний храм відрізняється оригінальністю своєї архітектури. Це класицизм, точніше один із його напрямків - провінційний ампір. Храм – однобанний, хрестоподібний у плані, з прибудованою двоярусною дзвіницею. Церква Різдва Богородиці – пам'ятка архітектури національного значення. Далі наш шлях продовжився до річки Десна, через села Городище та Придеснянське. Переїхавши міст через Десну, вже знайомою дорогою без особливих пригод попрямували до села Митченки, щоб наступного дня продовжити свій шлях до Носівки.

Маршрут подорожі.

Перепад висоти на маршруті
Вишеньки - Радичів.

Від Ніжина до Бахмача-Київського
їхали на електричці. 

Бахмач. Спасо-Преображенська церква.

Бахмач. Ощадбанк.

Бахмач. Пам'ятник
воїнам-залізничникам.

Мовчинів. Церква Феодосія Печерського.

Річка Сейм.

Між Пустою Греблею та Веселівкою.

Добрались до Рождественського.

Рождественське.
Церква Різдва Богородиці.

Приїхали в Короп.

Короп. Ільїнська церква.

Короп. Вознесенська церква.

Короп. Ікона
на фасаді Ільїнської церкви.

Короп. Синагога.

Короп. Феодосіївська церква
(зараз краєзнавчий музей).

Короп. Успенська церква.

Короп. Алея Слави. Пам'ятник
ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

Короп. Алея Слави. Пам'ятник
воїнам-інтернаціоналістам.

Короп. Алея Слави. Пам'ятник
загиблим при обороні міста.

Черешеньки.

Між іншим, з заходу насувалась гроза.

Вишеньки. Палац Румянцева-Задунайского.

Вишеньки. Палац Румянцева-Задунайского.

Вишеньки. Успенська церква.

Десна між Бужанкою та Розлетами.

Розлети.

Розлети. Пам'ятник
загиблим під час II світової.

Розлети. Руїни церкви.

Підйом на 100 метровую гірку.

Радичів. Вид на село
з гостьового будинку Мезинського НПП.

Радичі. Наш прихісток.

Радичів. Початок екостежки
"Чудеса краю, де ходили мамонти".

Радичів. Миколаївська церква.

Пішохідний маршрут
на Деснянське (Свердловку).

Річка Десна.

Радичів. Паромна переправа.

Річка Десна.

Біля Радичева.

Ліс над річкою.

Природа Мезинського НПП.

Озеро Хотинь. Вид с гірки.

Вечір над Десною.

Радичів.

В дорогу!

Поля післе дощу.

Іваньків. Трошки промокли.

Криски. Спиртзавод.

Криски. Пам'ятник односельчанам,
що загинули на фронтах II світової.

Криски. Пустка.

Криски. Нова церква
Різдва Богородиці.

Їдемо додому. 

Понорниця. Передяглися в сухе.

Якщо тяжко, значить, ти ідеш в гору :)

Рихли. Свято-Миколаївський монастир.

Рихлівська дача.

Оболоння.

Оболоння. Церква Різдва Богородиці.

Рідне Полісся.

Придеснянське. Поля.

Ех, дорогі!

Бахмач. Залізничний вокзал.

Їдемо до Ніжина, потім знову в сідло!

1 коментар:

  1. Інформація стосовно церкви Феодосія Печерського не вірна. Вона не була побудована в селі Поліське а потім перевезена. Вона з самого початку була в Мовчинові побудована Олексієм Евтушенко в 1896році.

    ВідповістиВидалити