Мої подорожі: Повість про село Вишеньки

У цьому оповіданні розповім про село Вишеньки, в якому збереглися найцікавіші в культурному та архітектурному плані споруди: палац Румянцева-Задунайського та Успенська церква.

Спочатку про самий населений пункт. Село Вишеньки розташоване в райському куточку Полісся, на мальовничому березі річки Десна за 15 км від районного центру, стародавнього міста Короп. Перша писемна згадка про село датується 1679 роком. Але люди заселяли ці місця ще 15 тисяч років тому, біля Вишеньок виявлено сліди пізньопалеолітичного поселення. Свого часу село належало гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Павлу Полуботку. 1767 року Вишеньки придбав граф Петро Румянцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України. З цього моменту Вишеньки стали місцем будівництва одного з найхимерніших і найнеординарніших палаців тодішньої Російської імперії. І до цього дня село відоме світу саме завдяки витвору Петра Румянцева-Задунайського. Далі розповідь безпосередньо про палац.

Румянцев мав достатньо коштів, щоб замовляти проекти та будувати садиби в Україні, якою опікувався. Окрім палацу та церкви у Вишеньках, тільки в Чернігівській області за його рахунок були збудовані палац у Качанівці (зруйнований, нині існуючий побудований пізніше і за іншим проектом), садиба у Тишані, садиба у Черешеньках (будинок, канцелярія, пташник, кухня, казарма для солдатів, павільйон Китайська альтанка – всі зруйновані). Румянцев-Задунайський мав схильність до архітектури та своїм численним маєткам надавав химерного та оригінального вигляду. Так, і у Вишеньках, і в Черешеньках будівлі будувалися в модних для того часу формах неокласичного романтизму. Достовірно не відомий архітектор цього чудового палацу: за однією версією ним був російський архітектор Василь Бажанов, за іншою – італієць Джакомо Кваренгі, за третьою – француз Ніколя Легран, також існує версія, що автор проекту Максим Мосцепанов. Петро Румянцев брав участь у походах на Туреччину, воював у Пруссії, можливо тому, в архітектурі палацу, де тісно переплетені елементи фортифікації та декору, властиві середньовічним замкам та палацам Близького Сходу, він хотів бачити нагадування про свої військові подвиги. А можливо, його просто зачарували чудові зразки західної та східної архітектури. У результаті збудували палац, що ідеально вписався в ландшафт. Його розташування на пагорбі над ставком віддалено нагадує середньовічний замок. Своєрідно з'єднані деталі запозичені з готики, класицизму та східної архітектури. Величний фасад з декоративними вежами, контраст кубічних об'єиів, круглих веж і ніш, повна відмова від колон, портиків та фронтонів, різні за формою та розмірами вікна – все це створює враження неординарної будівлі. Від центру дугами розходяться симетричні крила-переходи до бічних флігелів. Все це побудовано на міцному фундаменті, де були облаштовані печі (палац обігрівався гарячим повітрям, що походить від цих печей) і сховища для вина. За планом будинок нагадує російську букву Е, можливо це натяк на ім'я імператриці Катерини II. Будівництво садиби йшло під керівництвом місцевого архітектора Максима Мосціпанова, який проходив стажування у Москві в майстерні Баженова. Це може бути непрямим доказом того, що замовлення створення проекту палацу від Петра Румянцева міг отримати саме Василь Баженов. Будівництво архітектурного шедевру почалося в 1782 році. Перед самим приїздом імператриці (під час її подорожі до Криму) в 1787 будівництво палацу було закінчено. Катерина II назвала маєток графа Румянцева в селі Вишеньки раєм, що відобразилося у назві селища на протилежному березі Десни: Райгородок. Відомо, що у 1796 року у господаря палацу гостював великий полководець А. У. Суворов, який їхав з Петербурга на нове місце служби в Тульчин. У 1809 році син Румянцева продав палац поміщику Судієнку, проте пізніше передумав і, щоб розірвати договір, він не придумав нічого кращого, як розібрати половину палацу (хоча також є версії, що це зробив з тієї ж причини сам Судієнко). Є припущення, що з матеріалів зруйнованих будов в 1820 побудована Преображенська церква в Райгородку. Те, що залишилося від палацу, новий господар, князь Долгоруков, відремонтував у 1840 році. Початковий вид садиби зафіксувала акварель художника А. Кунавіна. У Черешеньках від володінь Румянцева нічого не залишилося. За радянських часів на території палацу розміщувався будинок для людей похилого віку, а пізніше піонерський табір, у пострадянській Україні дитячий оздоровчий табір «Сузір'я». З 2006 року палац є архітектурною пам'яткою у складі Мезинського НВП. 2001 року у садибі Вишеньки відбувалися зйомки фільму Ю. Г. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» - першої повнометражної та великобюджетної кінострічки (бюджет 12 млн. грн.) за роки незалежності України.

В селі Вишеньки, одночасно з палацом, будувався ще один архітектурний шедевр - один із найкращих зразків садибних храмів 18 століття в Україні – Успенська церква. Культова споруда побудована в стилістиці класицизму і несе урочистий, святковий характер своїм архітектурним вбранням: бічними портиками на шести колонах, овальними вікнами другого ярусу, вишукании ліпленням. Інтер'єр храму - зального типу без внутрішніх стовпів та з хорами. Відомо, що володар садиби Вишеньки Петро Румянцев-Задунайський отримав плани садибних церков від петербурзького архітектора німецького походження Юрія Фельтена (Georg Friderick Velten), що служив імператриці Катерині ІІ. Фельтен вже мав досвід створення невеликих церков у столиці та її околицях. У садибі Вишеньки Фельтен не був. На будівництві у селі Вишеньки та у сусідніх Черешеньках працювали місцеві майстри - Максим Мосціпанов та його учень Д.Г. Котляревський. Мосціпанов пройшов навчання у школі Василя Баженова у Москві, і навчився працювати зі складними планами, свідчення чого – побудова палацу Румянцева-Задунайського у Вишеньках. Порівняння планів церкви Святої Катерини у Санкт-Петербурзі та Успенській в садибі Вишеньки вказує на ідентичність художньої манери Юрія Фельтена. Додаткові деталі та спрощення плану церкви могли бути внесені місцевими майстрами. Ця красива культова споруда, чомусь не внесена до переліку історичних чи художніх пам'яток, незважаючи на її архітектурну та художню цінність. На даний момент храм повернуто місцевій парафії і виконується робота з повернення культовій споруді її колишньої краси та величі.

Нині палац знаходиться в дуже жалюгідному стані, з кожним роком руйнування все більше і більше.

Дуже хочеться сподіватися, що унікальний шедевр архітектури - палац Румянцева-Задунайського невдовзі відновлять і він знову здобуде свою первозданну пишність і займе заслужене місце в ряду всесвітньо відомих пам'яток архітектури XVIII століття, а село Вишеньки з його унікальною історією в найближчому майбутньому стане улюбленим місцем міжнародного туризму.