понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Носівка - Остер - Соколівка - Андріївка - Чернігів - Орлівка - Олишівка - Носівка або "День Незалежності 2017"

День Незалежності люди відзначають по-різному: хтось шашликами "на природі", хтось збиранням урожаю картоплі, хтось їде в гості до рідних, а хтось, взагалі, не злазить з улюбленого м'якого дивана... Ми ж маємо, вже семирічну , традицію – ходити цього дня у похід. Точніше велопохід...
Спочатку маршрут "День Незалежності 2017" було розраховано на 4 дні. Але через капризи погоди понад триста кілометрів шляху довелося пройти за 3 дні. Графік подорожі вийшов спартанський: майже весь час або їзда велосипедом, або приготування їжі, або збори в дорогу. Вільний час був або рано-вранці, або пізно ввечері. Навіть фотографувати доводилося, можна сказати, "з сідла". Але про все по порядку...
"Homo proponit, sed Deus disponit (Людина припускає, а Бог розпоряджається)", звичайно, я не маю на увазі відому картину англійського художника Едвіна Генрі Ландсіра, але тільки цим, що став крилатим, виразом з богословського трактату Хоми Кемпійського можна описати різке похолодання і дощ, що почалися 23 серпня і продовжувалися два дні. Виїзд довелося відкласти, благо "sinoptik.ua" радував відсутністю дощу у прогнозі погоди на наступні три дні.
Ранок 25 серпня порадував сонячними променями, що проривалися в темну спальню через товсті фіранки, і хоч стовпчик термометра не поспішав підніматися вище за відмітку в 10 градусів за Цельсієм, у серці застукали барабани, а в голові зазвучали труби: "В похід! В похід!" Швиденько зібралися, і в дорогу. Перша зупинка, як і зазвичай у Козелецькому напрямку, обладнане місце для відпочинку біля каплиці святого Миколая на березі річки Остер. Десять хвилин відпочинку та знову в дорогу. Минувши село Пилятин, відчули суттєве посилення зустрічного вітру. Незважаючи на додаткові зусилля, швидкість пересування завантажених велосипедів трохи знизилася. Без особливих пригод минули селище міського типу Козелець і попрямували у бік містечка Остер. На цій ділянці шляху виявився дуже щільний дорожній трафік, їхати довелося з підвищеною увагою, постійно крутячи головою назад-вперед.
"Як тісний світ" - ілюстрацію цієї приказки я побачив на АЗС за 60 кілометрів від будинку, зустрівши рибака, який проживає зі мною на одній вулиці.
Ну ось ми і в старовинному місті Остер, заснованому київським князем Володимиром Мономахом в 1098 на лівому березі Десни біля гирла однойменної річки. Тут є на що подивитися. Спочатку ми відвідали пам'ятник давньоруської архітектури Юр'єву божницю - апсиду (вівтарну частину) замкової церкви Святого Михайла, що збереглася, побудовану в 1098 році. Судячи з даних Іпатіївського літопису: "Въ лєто 6606 (1098) заложи Володимєр градъ на Въстри Црквь жє при нєм стаго Михаила каменну, а вєрхъ ся дрєвомъ нарублєнъ", це була не дуже велика кам'яна церкваз дерев'яним навершшям. Стіни храму складені з білих та червоних цегляних плит (плінфи) та каменю у техніці змішаної кладки. Усередині на стінах збереглися залишки фрескового розпису XII ст. В 1152 році храм постраждав від рук князя Ізяслава, який спалив місто, в 1240 від набігів татар, в 1753 - від удару блискавки, і був закритий в кінці XVIII - початку XIX століття. Більшість будівлі було розібрано через аварійний стан. Уцілілу частину церкви відреставрували у 1907 році за проектом архітектора Петра Петровича Покришкіна. У 1977-1980 роках художником В. І. Бабюком було проведено реставрацію фресок Юр'євої божниці, водночас виконано консервацію та зміцнення кладки та штукатурки. Примітно, що поруч із пам'ятником архітектури встановили інформаційний стенд, який розповідає історію стародавнього міста. Також ми відвідали Воскресенську церкву, побудовану в 1845 році. Це єдиний з п'яти храмів, що існували в місті в кінці 19 століття. Церква побудована коштом братів-купців Іллі та Павла Цилюрикових. Тому в ній є два додаткові вівтарі: святого пророка Іллі та святих апостолів Петра та Павла. Храм однобанний, хрестоподібного типу, з витягнутою залою, створений у стилі пізнього класицизму. Великий напівсферичний купол розташований на високому круглому барабані. Храм прикрашений чотириколонними портиками з південної та північної сторони. Триярусна дзвіниця була прибудована трохи згодом і має деякі барокові риси. Іконостас був влаштований купцями в 1857 році. Також сюди були переміщені ікони із сільських церков, затоплених при будівництві Київського водосховища, оскільки на той час ця церква була єдиною в окрузі, не закритою і не перетвореною на склад. Наприкінці 80-х років минулого століття у храмі проводилися дослідження, під час яких тут було виявлено десятки ікон, які вважаються пам'ятниками мистецтва. Серед них образ святої Варвари написаний Василем Левченком та його дружиною Анастасією, а також ікони святителя Миколая та архангела Михайла. Поруч із Воскресенською церквою розташований невеликий парк, у якому знаходиться могила засновника сучасної чуваської поезії Мішші Сеспеля, що покінчив життя самогубством. На північній околиці парку будується цегляна церква Андрія Первозванного. Ознайомитись з історією міста можна в Остерському краєзнавчому музеї. Він розміщений у побудованому у 1898 році будинку, який належав генерал-лейтенанту В. К. Солоніну. Будинок виконаний з червоної цеглини, в інтер'єрі увагу привертає кахельна піч-камін роботи місцевого майстра Михайла Бобруйка. Музей заснований у 1908 році, як "Шкільний музей наочних посібників". Більшість колекції зібрано у повоєнний час. Зараз фонди музею налічують понад 16 тисяч експонатів, розміщених у 9 залах. Ще неможливо обійти увагою скульптуру доярки, яка немовби зійшла з кадрів фільмів радянської епохи. Ось так, цікаво та пізнавально провівши у місті близько 2 годин, ми продовжили наш шлях вирушивши на правий берег річки Десни.
Відразу за мостом розпочалася територія Міжріченського регіонального ландшафтного парку. З насипу, яким прокладена дорога, відкрився казковий вид на заливні луки з величезною кількістю великих і маленьких озер, що поблискують на сонці своїми дзеркальними поверхнями. Через півгодини виїхали на стару київську дорогу, що з'єднувала вздовж правого берега Десни столицю Русі із Сіверськими землями, зараз це траса Р96, що веде з Вишгороду до Чернігова. Вона порадувала гарною якістю покриття та відносно низькою інтенсивністю руху автомобілів і приємною тінню густого соснового лісу.
Минувши села Короп'є та Рудня зробили зупинку у стародавньому селі Морівськ. Поблизу Моровська виявлено декілька поселеннь: епохи неоліту, бронзи, скіфського періоду, ранньослов'янське перших століть нашої ери, сіверянське, а також дві курганні групи, поселення та городище часів Київської Русі (саме це городище є залишком давньоруського міста Моровійська, згадуваного в літописах). Виходить село Морівськ – одне з найдавніших поселень Чернігівщини. На деяких картах Московії XVI-XVII століть він позначений як Муромськ, з чого деякі вчені будують версії про походження билинного богатиря Іллі Муромця саме з цих місць, а не з міста Мурома в Росії (та й пройти півтори тисячі кілометрів за один день, навіть богатирю - не реально). У період "Смутного часу" Моровійськ став першим населеним пунктом Московської держави, жителі якого повірили Лжедмитрію, і де було встановлено владу самозванця. Під час Визвольної війни Моровськ став осередком особливої сотні Київського полку. У селі збереглася дерев'яна церква святого Миколая, збудована в XIX столітті, але вона до невпізнання змінилася після нещодавньої реконструкції. Наступною та останньою у цей день зупинкою стала база відпочинку "Соколівський бір".
Ранок наступного дня розпочався з пішої прогулянки Міжрічинським ландшафтним парком, а саме придеснянськими лісами. Іноді зустрічалися зайці, білки та грибники. Потім знову в сідло, і чекай на нас, Чернігів. Дорогою заїхали до села Максим, де у чудовому стані збереглися будівлі Михайлівської церкви та земської школи. Дерев'яна церква збудована на височини села в середині XVIII століття в характерних рисах, властивих українській дерев'яній архітектурі періоду розквіту бароко. Храм хрестоподібний у плані, з одним куполом, встановленим на восьмикутному світловому барабані з високими напівкруглими вікнами, та прибудованою дерев'яною дзвіницею. Зовні споруда обшита горизонтальними та вертикальними дошками. Інтер'єр церкви не зберігся. Зате, незважаючи на вік і матеріал, зовні храм зберіг свій первісний образ. Храм є пам'яткою архітектури України. Дерев'яна земська школа побудована на початку ХХ століття, будинок і зараз використовується за призначенням. Трохи відпочивши та зробивши кілька знімків поїхали далі. Незабаром зустріли дві невеликі групи велотуристів, які їхали в київському напрямку. Залишилися за спиною села Смолин та Козероги. Біля села Слабин було ухвалено рішення залишити речі в пансіоні "Андріївські озера", де ми збиралися переночувати, та Їхати до Чернігова. Так і було зроблено. В обласний центр ми їхали через селище міського типу Михайло-Коцюбинське, села Трьохсвятську слободу та Павлівку. Тією ж дорогою повернулися і назад. Так закінчився другий день подорожі.
"У рюкзака завжди чемоданний настрій", моя улюблена туристична приказка, яка точно підкреслює швидкість, з якою ми зібралися, щоб подолати останню ділянку нашого маршруту. Присівши "на доріжку" на лаві біля озера, рушили в дорогу. Дорогою (а до траси Е95 ми добиралися полями) заїхали в законсервовані, напевно вже надовго, повітряні ворота Чернігова – аеродром "Шестовиця". Тут злітні смуги перетворили на "золоту жилу", видобуваючи з них щебінь. А скільки праці було свого часу покладено під час будівництва. І скільки грошей доведеться вкласти, якщо все-таки зважаться на реконструкцію... А ще недавно, аж по 1994 рік з аеропорту в Шестовиці можна було відлетіти до Москви, Львова, Одеси, Донецька і Сімферополя.
Від Шестовиці трасою Е95 дісталися села Іванівка, закупили в місцевому магазині провізію та вирушили петляти по Богами забутих селах Чернігівського, Куликівського, Козелецького та Носівського районів. У селі Слобода відвідали дерев'яну, збудовану у традиційному "сільському" стилі, однобанну, хрестоподібну у плані Івано-Богословську церкву. Насилу дізналися дату спорудження храму: 1892 рік, адже більшість жителів навіть не знають на честь якого святого освячено храм. Але це, на відміну від історії будівлі, просто дізнатися питанням: "А коли у вас храм?" За селом Вікторівка, разом із дорогою Т2522 (яка не бачила ремонтів уже років тридцять, а незабаром ми її зможемо впізнати лише за острівцями щебеню), закінчилися всі сліди цивілізації. Проїхавши через невеликий грабовий ліс (мабуть від цього і походить назва наступного населеного пункту) ґрунтовою дорогою, яка гордо значиться, як територіальна автомобільна дорога України, дісталися села Грабівка. Тут знаходиться кам'яна церква Благовірного князя Ігоря Чернігівського та Київського, але жодних відомостей про неї від місцевих жителів здобути не вдалося. Минули нічим не помітне село з гучною назвою Орлівка. Місцеві "орли" були помічені виключно у нетверезому вигляді. В Орлівці виїхали на дорогу Т2501, що досить добре збереглася, яка з'єднує селище Куликівка і трасу Е95. Настрій, як і швидкість, помітно покращав. Наступне по дорозі село - Смолянка. Зупинилися біля цегляної Свято-Миколаївської церкви, побудованої в типовому синодальному стилі в 1901 році. Храм був закритий на замок, та й місцеві жителі нічого розповісти ні про церкву, ні про село не хотіли або, що більш імовірно не могли, бо й не знали.
Великою кількістю пам'яток порадувала Олішівка, колись районний центр, а тепер селище міського типу Чернігівського району. В'їзд на територію селища з боку Куликівки охороняє скульптура, що зображує воїна з німецькою вівчаркою. У центрі - непрацюючий фонтан у вигляді кубка з барельєфом спортсменів радянської епохи, що тримають м'ячі, що теж став скульптурою. На в'їзді до Олішівки з боку Чернігова пропонує оцінити якість тканини зображення ткалі, встановлене на згадку про ткацьку артіль створену в 1893 році. Тоді до села завезли два ткацькі верстати, і артіль під керівництвом поміщиці Слєпушкіної, за допомогою губернського земства досягла певних успіхів: був налагоджений збут продукції, обладнані склади. Проте після відходу Сліпушкіної ткацька артіль розпалася. У центрі села, перед входом у парк, знаходиться чудово виконаний пам'ятник Богдану Хмельницькому. І, що зовсім несподівано, в глибині парку виявився пам'ятник (і в досить пристойному виконанні) Максиму Горькому, яким чином він відноситься до Олішівки – невідомо, мабуть, це просто відлуння радянської доби. З архітектури селища вразила церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована на початку ХХ ст. Вона не схожа на жодну культову споруду регіону. Храм складається з розташованих по одній осі дзвіниці, нави та апсиди. Будівля церкви цегляна, оштукатурена, пофарбована в білий колір. Храм прямокутний, без внутрішніх стовпів, світловий барабан та основний купол відсутні. Культова споруда відреставрована та використовується за призначенням. Церква, безумовно, є цікавим зразком української культової кам'яної архітектури початку ХХ століття.
Пробувши близько години в Олішівці, ми продовжили шлях піщаною дорогою, що виляла між висохлими у таке спекотне літо болотами, у напрямку села Гальчин. На в'їзді в село, котре спочатку здавалося пусткою, з густих чагарників білої акації за мандрівниками спостерігає ще одне відлуння радянської епохи - статуя селянки зі снопом пшениці. Досить похмура картина в променях вечірнього сонця. На під'їзді до села Лихачів виявили кленовий гай, посаджений нащадками жителів уже неіснуючого хутора Воробйов. Без особливих пригод проминули села Лихачів, Мрин та Лісові Хутори, з першими зірками, що з'явилися на ще світлому літньому небі, ми закінчили триденну подорож безкрайніми просторами Чернігівської області.

Маршрут подорожі.

Козелець. Собор Різдва
Пресвятої Богородиці.

Козелець. Меморіальний парк.

Скрипчин.

Остер.

Остер. Юр'єва божниця.

Остер. Юр'єва божниця.

Остер. Вид на селище
від Юр'євої божниці.

Остер. Інформаційний стенд.

Остер. Воскресенська церква.

Остер. Воскресенська церква.

Остер. Андріївська церква.

Остер. Скульптура "Доярка".

Пам'ятник захисникам.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Рудня. Свято-Миколаївська церква.

Морівськ. Дерев'яна скульптура лісника.

Морівськ. Свято-Миколаївська церква.

База відпочинку "Соколівський бір".

Стариця Десни.

Поспати б ще трішки:)

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Соколівка.

Максим. Точніше два.

Максим. Михайлівська церква.

Траса Р69.

Траса Р69.

Чернігівський район.

Міжрічинський регіональний
ландшафтний парк.

Чернігів.

Хто - куди, а ми до зайців :)

Михайло-Коцюбинське.

Андріївка.

Гостьовий дім "Андріївські озера".

Гостьовий дім "Андріївські озера".

Андріївка. Річка Вереб.

Андріївка. Річка Вереб.

Присіли перед дорогою.

І знову вперед.

Аеропорт "Шестовиця".

Міст через Десну.

Річка Десна.

Траса Е95.

Іванівка.

Слобода. Іоано-Богословська церква.

Грабівка. Церква Благовірного князя Ігоря.

Грабівка. Меморіальний парк.

Смолянка.

Смолянка. Автобусна зупинка.

Смолянка. Свято-Миколаївська церква.

Смолянка. Свято-Миколаївська церква.

Олишівка. Скульптура "Солдат с собакою".

Олишівка. Церква Різдва
Пресвятої Богородиці.

Олишівка. Колись це був фонтан,
а тепер "не фонтан" :)

Олишівка. Річка Смолянка.

Олишівка. Пам'ятник Богдану Хмельницькому.

Олишівка. Пам'ятник Максиму Горькому.

Олишівка. Скульптура "Ткачиха".

Між Олишівкою и Гальчиним.

Гальчин. Скульптура "Селянка".

Колись тут був хутор Воробйов.

Кленовий Гай.
Колись тут був хутор Воробйов.

Лісові Хутори. Захід сонця.

Немає коментарів:

Дописати коментар