середа, 7 листопада 2018 р.

Церква села Мильники або "Чудо на болоті"

Якось проїжджаючи через село Мильники, я звернув увагу на місцеву церкву. Це сучасний на вигляд тридольний храм, чимось схожий на капличку із західних кінофільмів. Уважно оглянувши основу купола над притвором, помітив, що вона не цегляна (як я подумав, побачивши церкву здалеку), а дерев'яна. І дерево - вже почорніле, досить старе.
Незабаром з'ясувалося, що у Свято-Миколаївської церкви є своя, дуже цікава, оповита легендами історія, що починається десь у 1620 році, а сам храм побудований у 18 столітті.
З безлічі, що відрізняються лише дрібними деталями, місцевих легенд про явлення поблизу села Миколи Чудотворця, вимальовується цікава історія. Весною 1620 року в селі Мильники на старому заболоченому руслі річки Остер, серед водної гладі, люди побачили образ Миколи Угодника. Від допитливого люду, що підпливав на човні, образ ховався, опускаючись на дно річки. Диво спостерігалося кілька днів. Незабаром жителі селища звернулися по пораду до ченців Старо-Різдвяного монастиря, що знаходився на околиці Ніжина за 5 верст від села. Вони порадили осушити русло. Народ прислухався до їхньої поради, і озеро осушили, після чого чудотворна ікона із зображенням Миколи Угодника потрапила до місцевих жителів. Образ передали у Старо-Різдвяну обитель. Незабаром, на місці висушеного озера, було насипано пагорб, а на ньому споруджено каплицю, куди незабаром і перенесли образ Чудотворця Миколи. Навколо каплиці стали селитися люди. Землі села часто переходили від одного господаря до іншого, але всі власники з благоговінням ставилися до ікони та місця її явлення.
У 18 столітті на місці каплиці було збудовано дерев'яний, хрестоподібний у плані, однокупольний храм на честь Миколи Чудотворця. Точна дата створення, ким і за яких обставин було споруджено церкву, на момент написання статті не відомо. Цілком можливо, допомогу в побудові культової споруди виявили ченці Староріздвяної обителі. Як відомо з універсалу гетьмана Івана Мазепи від 17 березня 1688 року на прохання ігумена Старо-Різдвяного монастиря Каліста (Козловського) село було подаровано обителі: "Сельце Мильники в ключу Ниженском над рекою Острем лежачое для уставычной в молитвах щоденных хвалы Божої і для вспартья нужд монастырских".
У першій половині 18 століття митрополит Стефан Яворський заснував у місті Ніжині при Благовіщенському соборі (Богородичному Назареті) однойменний монастир і прикріпив до нього Старо-Різдвяну обитель. Таким чином, всі землі Старої обителі стали належати Благовіщенському монастирю. У 1787 році Мильники з церквою та землями остаточно переходять у підпорядкування монастиря. У цей час із західного боку храму, було прибудовано дзвіницю та розширено вівтарну частину. На кошти Благовіщенської обителі поруч зі Свято-Миколаївською церквою було збудовано новий будинок причту з церковно-парафіяльною школою. Також у селі знаходилося величезне монастирське господарство: фруктовий сад, сіножаті на заливних луках, шість млинів на річці Остер. Із записів, зроблених у сповідальній книзі храму 1788 року, можна дізнатися, що у селі на той час було 45 дворів, чисельність населення становила 447 осіб.
З приходом радянської влади землі та майно монастиря було вилучено. У 1928 році село Мильники перейменовано на Григорівку. За розповідями старожилів відомо, що після закриття Благовіщенського монастиря в селі таємно проживало понад 20 осіб братії. У 1930 році закривають церкву, перетворюючи будівлю культової споруди на сільський клуб. Церковне начиння, що має матеріальну цінність, у тому числі і чудотворну ікону, вивозять. Книги публічно спалюють, вівтар перетворюють на сцену, встановивши там фортепіано. Після цього храм було відкрито вже під час війни, 1943 року. Пізніше зовсім ненадовго церкву відкрили в 60-х роках 20 століття.
Радянська влада використовувала храм не за його прямим призначенням, у різні часи там був клуб, зерносховище, магазин, склад. Незабаром будівля і зовсім прийшла в непридатність, тому що дощана обшивка пішла на опалення магазину та будинків Григорівки. 21 століття храм зустрів у напівпрогнілому, майже повністю зруйнованому стані. Але все ж таки в 2010 році, за допомогою настоятеля Благовіщенського монастиря отця Іренея, почалося відновлення Свято-Миколаївської церкви. До життя змогли повернути лише перший ярус дзвіниці та невелику частину притвору, решту довелося відновлювати з використанням сучасних будівельних матеріалів. Ось чому церква має такий незвичайний вигляд.
У період відновлення храму, сталася знакова подія – явлення ікони Миколи Чудотворця: житель села Ювко Михайло Федорович, який пас на вигоні корів, знайшов поряд на звалищі ікону із зображенням святителя Миколи. Знайдений ним образ було передано до храму.
Дуже тішить, що мешканці села не закинули будівлю церкви, що майже не піддавався ремонту, і відновили храм з використанням (наскільки це можливо) оригінальних елементів конструкції, зберігши при цьому частинку давньої історії для наступних поколінь.

Мильники. Миколаївська церква.

Мильники. Миколаївська церква.
Видно оригінальні
елементи конструкції храму.

Мильники. Миколаївська церква.
Стан на початку XXI століття.
 Світлину надав ігумен Серафим.

Мильники. Миколаївська церква.
Такою була до приходу більшовиків.
Світлину надав ігумен Серафим.

Мильники. Миколаївська церква.
Під час ремонту.
Світлину надав ігумен Серафим.

Мильники. Миколаївська церква.
Після ремонту.

Під час написання статті використано: розповідь настоятеля Свято-Миколаївської церкви ігумена Серафима, спогади місцевих жителів.

Немає коментарів:

Дописати коментар