Митченки. Капсули часу

У цій статті, без детальних роз'яснень, опублікую три документи початку ХХ століття, які розповідають про релігійне та освітнє життя села Митченки. Вони, як "капсули часу", перенесуть нас у ті, вже досить далекі часи, епоху молодості наших прадідів. Наприкінці статті додаються старовинні та сучасні карти, на яких позначено село Митченки.

Носівка - Шняківка - Білорічиця - Кленове - Носівка або "Перша сотня 2018"

Початок велосезону 2018 видався якийсь неправильний, можна сказати "невелосипедний". Спочатку Максим Андрійович готувався до здачі зовнішнього незалежного оцінювання знань, потім я брав участь у тактичних навчаннях бригади територіальної оборони. Був час тільки для тренувань, та й то нечастих. Тільки 29 червня з'явилася можливість сходити в похід, і хоча прогноз погоди лякав дощами з грозами, ми швидко спакували рюкзаки, провели технічний огляд байків і рушили назустріч пригодам.

Проїхавши знайомими місцями і кілька разів потрапивши під дощ, виїхали на ґрунтову дорогу на околицях села Рівчак-Степанівка, звірили показання GPS та карту, і вперед польовими дорогами у напрямку Ніжинського району. Незабаром вибралися на асфальт у районі села Садове, зорієнтувалися на місцевості та взяли курс на село Шняківка.

Носівка - Бобровиця - Вороньки - Козацьке - Новий Биків - Петрівка - Макіївка - Носівка або "Слідами цукрових баронів"

Настав час написати про одну з подорожей 2017 року, яку ми здійснили 22 липня, але руки до цієї справи дійшли лише зараз, навесні 2018 року. А всьому виною, що став уже традиційним, "спін-офф" основного оповідання: спочатку планувалося написати невелику історію, але я так захопився вивченням першоджерел, що дві сторінки тексту в Word переробляв кілька разів протягом майже 3 місяців. Та щось я відволікся від основної теми...

Закінчувався другий місяць літа, але через різні причини (основна - комп'ютерний вірус "Петя", що забрав багато ночей та вихідних, але так і не довів київському начальству, що скорочувати IT-фахівців у районних відділеннях "Ощада", принаймні , безглуздо) на нашому рахунку була тільки одна велоподорож - "Перша сотка 2017". Трохи подумавши, ми вигадали маршрут з технічною назвою "Вздовж річки Супій", в який перед стартом були внесені деякі зміни. У результаті він отримав назву: "Слідами цукрових баронів", чому ми його так назвали? Зрозумієте, дочитавши цей нарис.

Носівка - Остер - Соколівка - Андріївка - Чернігів - Орлівка - Олишівка - Носівка або "День Незалежності 2017"

День Незалежності люди відзначають по-різному: хтось шашликами "на природі", хтось збиранням урожаю картоплі, хтось їде в гості до рідних, а хтось, взагалі, не злазить з улюбленого м'якого дивана... Ми ж маємо, вже семирічну , традицію – ходити цього дня у похід. Точніше велопохід...

Спочатку маршрут "День Незалежності 2017" було розраховано на 4 дні. Але через капризи погоди понад триста кілометрів шляху довелося пройти за 3 дні. Графік подорожі вийшов спартанський: майже весь час або їзда велосипедом, або приготування їжі, або збори в дорогу. Вільний час був або рано-вранці, або пізно ввечері. Навіть фотографувати доводилося, можна сказати, "з сідла". Але про все по порядку...

Носівка - Адамівка - Будище - Лемеші - Носівка або "Слідами Розумовських"

Із запізненням більш ніж у три роки публікую нарис про подорож нашого велоклубу історичними місцями: "Слідами Розумовських". З запізненням тому, що писати нариси я почав лише рік тому, а велоподорожей на той час вже назбиралось багато. Тому я час від часу переміщаюся думками в минуле і відтворюю в пам'яті колишні спогади.

Одноденний маршрут "Слідами Розумовських" завдовжки близько 100 кілометрів було пройдено 10 серпня 2014 року. У ході подорожі ми відвідали села, де народилися мати та батько Олексія та Кирила Розумовських - Наталія та Григорій Розуми. Але про все по порядку. Рано-вранці виїхали з Носівки у бік села Іржавець. Стояла спекотна безвітряна погода. Дорога якою їхали не бачила ремонту вже років 15-20, а може й більше, і, схоже, ніхто не збирається вкладати в це гроші і в найближчому майбутньому. Цілу годину добиралися до Іржавця, тільки в центрі села дорога покращала, але лише для того, щоб знову погіршитися на виїзді. Єдине, що відремонтували останнім часом у селі – церква. Далі нас зустрів приємною прохолодою ліс. Невдоволення від розбитої дороги компенсувалося свіжим повітрям літнього соснового лісу.

Носівка - Ніжин - Бахмач - Мовчинів - Митченки - Короп - Вишеньки - Радичів - Криски - Понорниця - Рихли - Оболоння - Короп - Митченки - Бахмач - Ніжин - Носівка або "Подорож до Мезинського національного парку"

Ось, з'явилося трохи вільного часу, і я починаю роботу над розповіддю про подорож до Мезинського національного природного парку. Відразу скажу, шлях видався нелегкий (стовпчик термометра в тіні постійно долав позначку 30 градусів Цельсія, на сонці плавився і провалювався асфальт, та й уночі було більше 20), але всі тяготи похідного життя були успішно подолані. У подорожі взяли участь постійні члени клубу – я та Максим Андрійович, а також наш гість Вакуленко Кирило. Тривалість нашого велопоходу – 4 дні. У зв'язку з жорстокою спекою і палючим сонцем рухатися намагалися в основному рано-вранці, та й невелику частину шляху довелося їхати електричкою. Але про все по порядку...

Повість про село Вишеньки

У цьому оповіданні розповім про село Вишеньки, в якому збереглися найцікавіші в культурному та архітектурному плані споруди: палац Румянцева-Задунайського та Успенська церква.

Спочатку про самий населений пункт. Село Вишеньки розташоване в райському куточку Полісся, на мальовничому березі річки Десна за 15 км від районного центру, стародавнього міста Короп. Перша писемна згадка про село датується 1679 роком. Але люди заселяли ці місця ще 15 тисяч років тому, біля Вишеньок виявлено сліди пізньопалеолітичного поселення. Свого часу село належало гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Павлу Полуботку. 1767 року Вишеньки придбав граф Петро Румянцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України. З цього моменту Вишеньки стали місцем будівництва одного з найхимерніших і найнеординарніших палаців тодішньої Російської імперії. І до цього дня село відоме світу саме завдяки витвору Петра Румянцева-Задунайського. Далі розповідь безпосередньо про палац.